БОГ за ВАМИ спостерігає, або нудотне моралізаторство католицького монаха

Не бійся сексу, або Люби і роби, що хочеш: З о. Ксаверієм Кнотцом розмовляє Сильвестр Шефер / Пер. з пол. О. Мандрики. – Львів: Свічадо, 2011. – 136 с.

По-перше. Відверто кажучи, взяв на рецензування нехудожню книжку, аби второпати позицію католицької церкви щодо питання дошлюбних статевих стосунків... і прогадав, бо в ній про це майже нічого не сказано. А це куди важливіша проблема, ніж інтимне життя у вже подружніх парах. Бо, як відомо, церква заборонила своїм вірянам користуватися контрацептивними засобами і цим поставила молодих закоханих людей у тяжку ситуацію – блудити або стримуватися до шлюбу. Прогресивна молодь давно не зважає на анахронічно – ретроградні заборони церковників, які насправді просто можуть забороняти й нав’язувати свою волю іншим  людям, а не вирішувати їхні проблеми. Поклавши табу на презервативи, різні форми сексу (анальний, оральний) церква так і залишається волати у пустелі  в надії, що її хтось почує. Навіть на конкретне питання Сильвестра Шефера, яке десь приблизно стосувалося дошлюбних стосунків, монах, як завжди, відповідає ухильно й абстрактно-риторично: «Та хіба Церква не перебільшує, заохочуючи до того, що, на думку багатьох перевищує можливості людської природи? До шлюбу – цілковита відмова від статевих стосунків, а після шлюбу – вірність до гробу. Сексуальний досвід лише з однією жінкою чи з одним чоловіком – майже як целібат, адже не дає змоги спробувати, як це «смакує» з іншою особою.  (курсив мій)
 Однак є багато людей, які живуть лише в одному зв’язку і мають сексуальний досвід лише з однією особою, і крім цього, ніколи не використовують презервативів. Вони не пішли за «прогресом» і не ознайомилися з величезною кількістю нових «технологій», які зроблять секс привабливішим. Подружня вірність не суперечить людській природі. У коханні чоловіка та жінки має значення лише та одна-єдина особа, і більше ніхто» (с. 13). Як бачимо, в цьому уривку католицький монах лише водить за носа свого читача. Не відповідаючи на конкретне питання, він просто зводить усе до теми подружнього життя, а простіше кажучи, з’їжджає. Що це за видумана мораль?  Чому подружня вірність не суперечить людській природі? Що у всіх одна природа? Чому у коханні важить лише одна особа? І чому взагалі повинна бути лише одна особа? На жаль, ця тема відкрита й відверто ігнорується К. Кнотцом.    
По-друге. На перший погляд назва цієї книжки підкупає саме тим, що на обкладинці, яка десь мимоволі нагадує титульну сторінку жіночих глянцевих журналів, великими літерами написано слово СЕКСУ. Уловлюєте думку! Для того, аби книжку купували і вона отримала статус бестселера, потрібно лишень вдало помістити на видному місці модне слово й ти вже купив тисячі читачів... Дешево звичайно, але дуже дієво у наш час. Тому, з погляду піар-технологій –  це вдалий хід.
По-третє. Церква – найпотужніша  тоталітарна інституція, яка віками всіляко намагається маніпулювати людьми. І сексуальна інтимна сфера індивідів – не виняток. «Пси Господні» разом з Богом намагаються залізти у ваше ліжко й спостерігати, як ви там коїтуєтеся: чи у правильній позі, чи не використовуєте презервативи і, взагалі, що у вашій голові робиться, коли один статевий орган проникає в інший. У цей час Ви повинні думати про Бога, про Ісуса, а не те, як отримати оргазм чи про індивідуальну поведінку партнера у ліжку. Проникаючи у приховано – приватне життя своїми лапищами, церква хоче поглинути і цей острівець свободи особи, заганяючи все різноманіття у щось банальне: місіонерська поза, інтимне одноманіття тощо. Це породжує лише комплекси й незадовлення. Чомусь багато християн бояться сексу, комплексують, уважають його гріховним чи навіть ще гірше –  тваринним. А все через те, що про інтимні стосунки (якщо це взагалі про них) у Бібілії сказано аж одне речення: «Плодіться й розмножуйтесь, і наповнюйте землю...» (Буття 1:28) й дещо у книзі Пісня Пісень. Й Ісус Христос про секс анічичирк, а навіщо?! Така туманність в одному з найважливіших питань християнського життя породжує лише міфи, пересуди, недорозуміння, хибні тлумачення, помилки тощо. Секс, спираючись на вищенаведене, виконує якусь суто утилітарну функцію: запліднити жінку, щоб продовжити рід. Але ж наголошуючи на другорядному питанні, Біблія не говорить про основну функцію сексу – насолодитися тілом партнера, своєї половинки. Ця функція часто забувається, применшуються, змушуючи страждати в парі. Усе ж єдиним позитивом цієї книжки є саме те, що католицький монах бодай  звертає увагу подружніх пар на важливість сексу в їхньому житті, на жаль,  нічого не говорячи про насолоду. Та цей позитив вичерпується лишень банально – прописними  істинами: «У сексі йдеться про те, щоб люди відкрили себе, свою тілесність, свою особистість, свої темпераменти, біологію...» (с. 21); «Якщо подружня пара хоче підтримувати інтимні стосунки, то про них потрібно подбати завчасу» (с. 41).  У книжці багато нудного моралізаторства, надмірного дидактизму: «Сучасна культура спрямована на наслідування, копіювання. Людина легко піддається моді, рекламі… Не варто наслідувати зразки з порнографічних фільмів, якісь підручники чи надто детальні поради, бо вони вбивають неповторність подружжя» (с. 22); «Жінки повинні навчитися методів природного планування родини  для добра подружжя» (с. 61) тощо. І так всю книжку монах лише товче воду в ступі.  Цей повчальний тон, дидактична сухість, абстрактна риторика, надмірна табуйованість, церковні пережитки, які давно вже вичерпалися – лишень роздратовують і породжують неприйняття такої позиції.
І врешті останнє. Нуднішої книжки не читав у житті. І вам не раджу!