Мельпомена фестивальна

Мельпомена фестивальна     Театральне життя в Україні вирує не тільки в стінах академічних театрів. Молоді літератори та постановники прагнуть представити свої доробки на сцені перед глядачами,  в повен голос заявити про свій талант. Для цього ентузіасти-аматори гуртуються й створюють фестивалі театрального спрямування. В Україні такий рух поширений майже у всіх областях. Є заходи, де акцентована увага лише на п’єсах драматургів, або навпаки лише на постановках драматургів. Хоча, як показує практика, організатори намагаються поєднувати різні жанри, запрошувати учасників із різних країн. Пропоную читачам журналу «Українська культура» огляд найцікавіших театральних заходів.   «Документ» У світі документальний театр, базований на свідченнях людей, інтерв’ю, офіційних документах, давно популярний та широко розповсюджений в британському, європейському,російському театрах. Для України це новинка, якою організатори – відома поетеса та прозаїк Катерина Бабкіна й знаний режисер,культуртрегер Андрій Май – вже вдруге намагаються інфікувати  наше театральне середовище. Ще молодий, але вже відомий фестиваль  «ДОКУМЕНТ»  познайомив глядачів ізпредставниками світового документального театру:постановником берлінського театру «Ріміні Протокол» ДаніелемВетцелем, режисером театру DOC Костянтином Кожевніковим, Центром «ТЕКСТ» тощо. Від України учасниками були: Олександр Юшко,  Володимир Гориславець, Уляна Мороз та ін.  Одним з організаторів та основним меценатом проекту став німецький культурний Інститут Гете в Україні. Куратор заходу Андрій Май розповів мені, що  «минулорічна потужна програма спричинила певний резонанс в театральному середовищу і цього року фестиваль відбувся за участю виключно українських документальних вистав  з залученням польського театрального куратора Іоанни Віховської, режисера Войтека Фаруги, які провели майстер-клас по роботі з документальним матеріалом  для режисерів, драматургів, акторів, результатом якого стала бліц-вистава «День, в який нічого не трапилось».          Якщо перший фестиваль проходив на київських сценах, то другий в різних містах України, охопив Львів, Одесу, Харків, Київ, а в Херсоні відбувся п’ятиденний майстер-клас. Цього року фестиваль підтримали  банк «ЮНІСОН» та «Велика ідея».  У 2013 захід проходив  із 28 жовтня по 6 листопада. Організаторів уразила велика кількість глядачів у містах, та жваве  обговорення, яке відбувалося після кожної вистави.  Координатори проекту мають вже певні наміри щодо третього фесту «ДОКУМЕНТ», вочевидь, він також пройде в різних містах нашої країни, із зупинкою  в одному для проведення майстер-класу. «Драма.UA» На відміну від попереднього заходу, «Драма.UA» (оновлений формат фестивалю «Драбина», який проходить із 2004-ого року) вже має свої традиції. Фестиваль проходить у древньому місті Лева. Він має на меті популяризувати сучасну українську драматургію, шукати нові таланти та просувати їх в медіа просторі. На певний час глядач стає безпосереднім учасником читок п’єс, дискусій навколо них, воркшопів, майстер-класів відомих драматургів та критиків. Також в рамках заходу відбувається конкурс, переможців якого друкують в театральних виданнях, а їхні п’єси презентують на театральних майданчиках різних міст. В різні роки у «Драмі.UA» брали участь вистави таких відомих драматургів, як: Неда Неждана («Самогубство самотності» Народний театр-студія «Хочу», Львів),  Володимир Снігурченко (театр «Котелок», Харків), «Різниця» за п'єсами Артема Вишневського (Молодіжний театр «Калейдоскоп»,Тернопіль). Відбувалися дискусії на тему  «Сучасна драматургія? Діалог з театром» за участі керівника Львівського академічного театру імені Леся Курбаса  Володимира Кучинського та поета й драматурга Олександра Ірванця. Читалися п’єси  Альбіни Позднякової «Текст на вагітність», Володимира Шелухіна «Кант для блазнів», Артура Млояна «Сімейні люди» та багато інших. Традиційно фест має потужну зарубіжну програму, організатори представляють авторів із Польщі, Німеччини, Росії, Чехії. Щорічним організатором заходу виступає ЛММГО «Драбина». Мені вдалося поспілкуватися з фаховим глядачем «Драми.UA» Тетяною Киценко. Вона розповіла мені, що торік дуже натомилася, адже літератори не освоювали програму фестивалю, натомість готувалися до читань власних п’єс. А майстер-клас німця Йенса Гільє був розрахований на рівень слухача-початківця, і автори з досвідом там відверто нудьгували.Висловила драматургиня і думки про фестиваль «Драма.UA»2013 року -   «Цього року вже сама програма фестивалю говорить про те, що він росте. Якщо київський «Тиждень актуальної п'єси» рівняється переважно на російську драму, то «Драма.UA» робить ставку на Європу – про росіян, втім, теж не забуваючи. У результаті, відвідавши всі заходи фесту, навіть непідготовлений глядач може скласти якесь уявлення про те, що відбувається у світовому театральному просторі. Безумовно, організатори львівського фестивалю зробили дуже важливий крок цього року, привезли європейські вистави –  досить прогресивні. Може, це хоч якоюсь мірою підштовхне актуальну українську драму до переходу від «читочної» форми існування до сценічної».Організатор фестивалю Павло Ар’є говорить, що основними споживачами «Драми.UA» є молодь, а сам захід давно став однієї з найважливіших театральних подій в Україні. На моє питання про недоліки фестивалю і як їх подолати, куратор проекту сказав таке «Звісно, у будь якій великій справі існують недоліки і«Драма.UA» не виключення. Як організатор фестивалю я би хотів уникнути відповіді на це питання.  Хоча про один недолік  скажу — це постійна боротьба за виживання, у фестивалю немає постійного джерела фінансування і левову частину зусиль, організаторам доводиться витрачати на пошук грошей, часто навіть витрачати свої кошти. Що треба зробити, щоб усунути недоліки? Думаю, треба просто працювати, працювати з любов'ю до справи», -  відповів один з керівників проекту і знаний драматург Павло Ар’є. «Тиждень актуальної п’єси» Від Західної України перейду ближче до центру. Знаковою подією для театрального життя столиці є вже згадуваний «Тиждень актуальної п’єси». Цього року мені пощастило побувати на заході. Як вже говорила Тетяна Киценко,«Тиждень…» орієнтується на нову російську драму, і це видно неозброєним оком. Художній керівник театру DOC Михайло Угаров привіз на читки п’єсу «Маскарад» за Ю.Лермонтовим, драматург Максим Курочкін «Кандид, чи Оптимізм» за Вольтером; майстер-класи проводили кваліфіковані викладачі й театрознавці: Христина Матвієнко читала лекцію про театральну критику, Олена Ковальська розповідала про школу театрального лідера, а Олена Греміна провела драматургічний майстер-клас. (Хоча у нас так само є фахові театрознавці Олег Вергеліс, Надія Мірошниченко, Сергій Васильєв, які  розбираються в поточному театральному процесі й могли б прочитати лекції, провести майстер-класи, нічим не гірші за наших північних сусідів). Приємно, що фестиваль допомагає молодим авторам оперитися, знайти себе в мистецтві, та читки дебютантів Ірини Гарець, Дана Воронова, Андрія Бондаренка, Віталія Ченського, Олени Мороз губилися на фоні презентацій російських діячів. На моє запитання до організаторів, чому ж так мало п’єс українською мовою і загалом українських авторів на фестивалі, куратори відповіли, що частка російськомовних драм таки переважала й була якісно краща за українські. Що ж, нашим авторам є куди рости, але, на мою думку, український фестиваль має «просувати», так би мовити, національний продукт, себто нашу сучасну драму. Для себе відмітив двох хороших і знаних авторів:Павла Ар’є («Слава героям») та Тетяну Киценко («Моя милиция меня…»), які написали п’єси на гостру соціальну тематику. Підтримали захід Молодий академічний театр, театр імені Франка, Гете-Інститут. Родзинкою «Тижня…» були прем’єри Оксани Савченко «Бери, люби, тікай» та Наталі Ворожбит «Квітка Будяк». Фестиваль відвідало багато людей, переважала,звичайно, молодь. Сподіваюсь, що п’ятий фестиваль приверне більше уваги глядачів та преси. «Фестиваль молодої режисури імені Леся Курбаса» Якщо попередні фестивалі робили акцент на драматургах та їхніх здобутках, то фестиваль молодої режисури імені Леся Курбаса розкриває талановитих постановників. Після заходу в минулому році, молодих режисерів Тамару Трунову, Павла Юрова, Стаса Жиркова запросили до співпраці провідні театри України. Понад 13 вистав презентували в Білій Церкві, де й проходив фест, з нагоди ювілею визначного діяча українського театру Леся Курбаса. Та не тільки районний центр побачив доробки молодих, а й інші міста – Вінниця, Луцьк, Київ,Сімферополь, Харків. Вік учасників – до 30 років. Як зазначають організатори, основне завдання фесту – виховати нову плеяду драматургів та підтримати їх. На жаль, фестиваль немає державної підтримки, спочатку він відбувався за рахунок меценатських внесків, а потім – за кошти самих організаторів. Сподіватимемось, що в подальшому юні режисери все-таки зможуть представляти свої проби на цьому заході. «Рампа» Саме так називається щорічний міжнародний фестиваль молодіжних театрів, який проводиться у Дніпропетровську. Започаткували його у 1993 році, проходить дійство у тамтешньому академічному театрі (квітні місяці) імені видатного пролетарського письменника, себто Максима Горького. Його батьки – режисер театру «Маски» Ігор Трахт та Олександр Рось – підтримують та розкривають молоді таланти на фесті. Учасниками є аматорські трупи з України та країн СНД. «Рампа» поєднує різні жанри: драма, пантоміма, трагікомедія. Цей захід підтримується на державному рівні, Дніпропетровською ОДА. Його особливістю є те, що учасники змагаються в різних номінаціях:  «За найкращу режисуру», «За найкращий авторський твір», «За найкращу жіночу та чоловічу роль», «За найкращу чоловічу та жіночу роль другого плану», «Королева та король епізоду», «Король епізоду» тощо.  Серед інших відзнак — дипломи лауреатів фестивалю: за акторську роботу та спеціальний приз преси. У 10-ому році брали участь: Театр танцю «La Vie» з мініатюрою «Здавалося, так буває!», Дніпропетровська молодіжна студія «Маски»   підготувала до показу відому п’єсу Марка Камолетті «Ідеальна пара»; студентський театр із Латвії «Камертон» представив глядачам драматургію Вампілова, натомість білоруси із «Живого слова» показав власну інтерпретацію твору видатного французького драматурга Е.-Е. Шмітта «Оскар і рожева пані». «Курбалесія» У минулому році знаковий харківський фестиваль святкував ювілей – 10 років. Традиційно цей фест складається з конкурсної, демонстраційної та лабораторної програм. Лабораторну частину складають читки п’єс із різних областей України, а також конкурс серед студентів-театрознавців із Харкова, Москви та Санкт-Петербургу. В конкурсному дійстві взяли участь театри з Києва, Одеси і Сімферополя. Колишню столицю України представив  «Театр19», спектакль російського драматурга Михайла Дурненкова «Легкий спосіб кинути курити»,театральна трупа «Green Magic» представила спектакль «Ріка над рікою», а театр «P.S.» показав  – прем’єру за Франком «Украдене щастя». Також на фестивалі різні трупи представили твори за Вільямсом, Брехтом, Маркесом. Особливістю «Курбалесії-2012»  був виступ  усесвітньо відомого танцівника буто Такетеру Кудо.  Його вистава присвячена темі зіткнення давньої і сучасної цивілізацій. Також програма підкріплена виставави для дітей: Сімферопольский арт-центр «Карман» представив історію про «Дівчинку і Ворону», а харьківский «San-San» театр здивував спектаклем про таємне життя звичних речей  — «Second life». На жаль, організатори не змогли дати мені коментар про фестиваль. Повідомили лише, що в цьому році він не проводитиметься. Р.S. 1) В Україні, на жаль, немає цілеспрямованої програми розвитку та підтримки театральних фестивалів. Такі заходи відбувається за рахунок спонсорів та благодійників, а часто силами самих організаторів або волонтерів. Хоча є поодинокі випадки. 2) Фестивальний театральний рух – це справа молодих. Юні театральні діячі прагнуть оновити українську Мельпомену,бачити  п’єси сучасних українських та зарубіжних драматургів на сценах наших театрів. Організатори запрошують європейських та російських діячів, щоб перейняти досвід, подивитися на розвиток драматургії та режисури в світі. Також, що важливо, вони створюють умови для початківців, сприяють діалогу між ними та досвідченими театрознавцями. Згодом ці п’єси мають змогу дорости до сцени професійних театрів. 3) Не кожен фест має свій сайт, бодай якусь рекламу. Такий стан речей дуже утруднює пошук інформації про захід,особливо для тих, хто не має доступу до Інтернету. 4) Подібні театральні заходи влаштовують одні й ті самі люди. З одного боку це добре, адже створилася стійка група пасіонаріїв, які намагаються вплинути розвиток театру в нашій країні. З іншого ж, коли більшість людей знають одне одного, то це може призвести до «сектантства» та несприйняття нових членів. У це вузьке коло неможливо буде потрапити неофітам драматургії, якщо вони не сприймають законів групи.  
5) В цьому русі, як і будь-де, є свої тенденції. Наприклад,«Тиждень актуальної п’єси» орієнтується на нову російську драму, а фест «Драма.UA» на європейський театр. Для ознайомлення та нового досвіду це добре, але українські театральні фестивалі, перш за все, мають пропагувати нашу сучасну драму. Щоб українська п’єса та її автори були на чільному місці, а вже потім зарубіжний театр і його спрямування. Журнал "Українська культура" №12, 2013 рік (http://issuu.com/antonfilatov/docs/uc_12_13_mal)