Дорослі історії Букового лісу

«Хто зробить сніг» – перший спільний твір подружжя Прохаськів. Знаменно, що казка з’явилася ближче до кінця минулого року, як подарунок дітлашні під ялинку. Благословило у світ цей проект видавництво Старого Лева, і вже в скорому часі книжка отримала статус найкращої у царині літератури для діток за версією ВВС. У казці розповідається про багатодітну сім’ю кротів, котра живе у Буковому лісі. Це така велика община напівсліпих, яка складається із 13 осіб. Тато-кріт, мама-кріт; сини і дочка: Буркун, названий так, бо відразу почав буркотіти при народженні. Галайчик страшенно галайкав, Кудлик народився неймовірно кудлатим, а іншого кротенятка назвали Хребтиком тому, що народився дуже худим, всі кості виднілися. Хрумтик хрумкотів, Тріскун тріскотів, Скиглик скиглив, а Мовчик просто не любив говорити. Мурчик ніжно муркотів, як і Муркавка; Мудрик, коли народився, виглядав так, ніби він уже прочитав дуже-дуже грубу енциклопедію. Найроботящішим в родині був тато-кріт, який дивним чином поєднував усі функції газетярського процесу, тобто був кореспондентом, верстальником, більд-редактором, головним редактором, коректором і нарешті випусковим редактором лісового видання. Кожного дня доводилося кротові зранку до зорі пахати на «Кротячу правду», про що сильно турбувалася його дружина. (Кротяка-журналіст був настільки скорописучий, скороредагуючий і скоровипускаючий газету, що на світанку прилітав дятел і забирав у нього новий номер, який складався з №-кількості шпальт та великого накладу, до лісового кафе, де її міг читати кожен. Прозорий натяк на те, як в Буковому лісі, так і в нашому сучасному мистецтві, культурі майже все робиться силами ентузіастів, напівзадарма). Писав талановитий репортер-трудоголік на всі теми: фінанси, кримінал, культура, екологія. Та найбільше йому подобалося дописувати в рубрику споживач. За інформацією для статті він кожного дня вчащав до красуні Букового лісу Німої Куниці. Господиня цієї крамниці була настільки крутим і підприємливим менеджером, привабливою для преси, що майже кожного дня отримувала пакунки солодощів аж із Африки. Мармеладки там усякі, фініки, маракуї, банани, для цього лісу таке диковинка. Метикуватий і спритний журналюга-кріт рознюхав, що у хвостатої звіринки новий ексклюзивний товар, котрого нема у жодного з торгашів Букового лісу, і побіг клепати сенсаційну статтю на першу полосу з вигуком: «- О! Сьогоднішня газета буде справді цікавою! Завтра до вас прибіжить пів лісу». Настільки захоплений цією подією, а ще чарівною власницею, кротяка забув взяти гроші з власниці за таку потужну рекламу на весь ліс. Лінія їхніх стосунків залишається на домислювання читачів. Дружина-кротиха підозрювала чоловікову запопадливість перед Німою Куницею, але все розчиняла у хатніх обов’язках. Тягнула на собі купу дітей – варила їм їсти та забавляла кожного дня. Натурою вона була меланхолійною та творчою, у важкі й монотонні будні розважала себе й кротенят грою на контрабасі. Інколи підробляла по різним розважальним закладам, граючи на такій великій бандурі. Нічого цікаво навколо цього персонажа казки не відбувається.

 Натомість уся коловерть подій відбувається навколо святої трійці: Муркавки, Повза і їхнього майбутнього друга-бобра Загати. То батько приносить їм дивної форми/кольору яйце, випадково знайдене в лісі (і на цьому голова сімейства вирішив зробити сенсацію), з якого вилуплюється щось схоже на малого дракона, а насправді то мале пташеня, якого розшукували батьки. То тусуються в місцевому генделику «Під дубом». Заправляв там усім такий собі Їжак, наголос на першому складі. Він був діджеєм, барменом. Готував звірям коктейлі, наколочував усілякі лимонади, продавав пломбір і морозиво-ріжок. Їжак був хлопом гарним, перспективним женихом, дуже компанійським, забавляв відвідувачів своїми оповідями про вояжі за кордон. Але мав одну суттєву ваду (яку старанно приховував) в очах жіночої частини лісу: раннє облисіння. Із казки видно, що він дуже шугався, коли хто розпитував про синю плетену шапку, яку ніколи не знімав. Називав її «моя шєпка». Оскільки в лісі існував дефіцит на розважальні заклади, у кафе тусив різний контингент: приходили інтелігенти-шахісти, трясогузки, котрі сприймали все навколишнє за симулякр, єдина реальність – це їхня шахова партія; крутилася тут і молодь, сестри-білченята – пантова і гламурна Жужіка, котра любила модний одяг і прикраси та її ботанка і заучка сестра Ержіка. Відчувається, що між ними прихована заздрість, ворожість, протистояння. Лісове ж селебрітіз оминало забігайлівку, зависаючи в інших неназваних місцях. Та мало нашим центровим лісовим героям розваг у кафе, і пішла вся ватага до берега річки. Розклали намет, розпалили вогнище, почали різатися в карти, шашлик, напої високого градусу і тут раптом з річечки вигуки: «SOS», «Хелп мі пліз!». Безстрашна Муркавка пірнула в синю гладь води і витащила тіло. На щастя, все обійшлося з кротом, відкачали. З’ясувалося, цей діггер Буря так зарився в землю, що забув техніку безпеки, розкопавши глибокий тунель до урвища над водою. Згодом привівши до тями цього затятого землекопача-рекордиста, подружжя кротів посадило Буря на ворону, яка доставила героя до батьків. Ось такі, та багато інших історій можна надибати в казочці Прохаськів.

Глибше вгризання в тканину тексту свідчить, що казка написана не тільки для дітей, дорослі теж можуть відшукати в героях Букового лісу дещо про себе.

САЙТ НСПУ (http://ualit.org/?p=11816)