Книга, що проситься на екран

Богдан Коломійчук. Людвисар. Ігри Вельмож. – Х.: Фоліо, 2013. – 347 c. 

Роман молодого львів’янина здобув першу премію на конкурсі «Коронація слова» минулого року. Хоча дебюти рідко бувають вдалими, адже їхні автори в основному маловідомі широкому загалу, «Людвисар», без перебільшення, – цікавий пригодницький історичний роман із претензією на кіносценарій. Для цього в Коломійчуковому художньому полотні є все: амурні авантюри, локальні й масштабні бої, містика, напівфантастичний підтекст.

Точка відліку в романі – друга половина XVI століття. Автор переносить нас у середньовічну епоху, де панував культ чарівної дами та лицарської честі, в суспільстві домінувала церква, яка боролася проти відьом та єретиків, а більшість держав, королівств перебували в перманентному протистоянні та війнах. Все це знаходить місце у творі. Усі події відбуваються в древньому місті Лева. Вибір автора очевидний, тут свою роль зіграв патріотичний мотив: возвеличити рідне місто, у якому переплітаються культури, архітектури, світогляди. Україна ж у цей час не належала сама собі, а -    Литовському князівству, Польській короні та Золотій орді. В такій ситуації українській верхівці доводилося пристосовуватися, що і робить центральний історичний персонаж князь Костянтин Острозький. З ним у романі, пов’язаний невеличкий, але вагомий епізод: битва проти татар, у якій вельможа залучає до співпраці вигаданого персонажа, кур’єра Христофа.

Христоф – посланець львівського бургомістра Якуба Шольца, котрий намагається порятувати свою доньку від звинувачень у відьмацтві, залучившись підтримкою короля Сигізмунда II. Щоб добратися до польського короля, посланець проходить вогонь, воду та мідні труби, – це так би мовити одна грань роману. Другий, паралельний сюжет пов’язаний із лікарем Домініком Гепнером (Людвисаром). Його начебто звинувачують у єресі, адже він публічно розтинає тіло у місті і без дозволу розкопує могилу. Після всього його викрадають люди самозваного львівського єпископа, тримають довгий час у полоні, а все тому, що Домінік володів знаннями про досконалу зброю, яка могла б перемогти будь-якого ворога. Ці дві центральні лінії перемежовуються із мікросюжетами – пригодами Себастьяна та Катерини Даманської, пана Беня та Омелька, волоцюг Казимира та Ореста тощо. Ці мініатюри цілком органічно вплітаються у загальну канву твору, не губляться, а навпаки доповнюють його.

Я не обмовився, коли сказав про кіношність «Людвисара». Динамічні сюжети, стрімкий розвиток подій, різноплановість сцен: від подружніх зрад до локальних війн – чим не заготовки для майбутнього сценарію? Хай буде на замітку сценаристам та режисерам.

Хоча не все так ідеально, є й деякі натяжки. Наприклад, автору можна закинути те, що він не «напрягається» у змалюванні сцен битв, коли невелика кількість позитивних героїв без особливих зусиль перемагає ворогів. І загалом у творі добро майже завжди перемагає зло, себто хороші завжди на коні, а поганих або вбивають, або вони помирають. Нереалістично, фантастично, для фільму з хеппі-ендом цілком органічно й справедливо, а от для роману – натягнуто.

Зустрічається в романі певна рідковживана лексика, в основному пов’язана із військовою справою та міфологічними персонажами. Але це все можна відшукати в словниках та Вікіпедії. На початку роману можна зустріти деякі стилістичні неоковирності, які впадають в око, але надалі їх вже непомітно. У автора передмови Юрія Винничука «Людвисар» порівнюється із маловідомими широкому загалу творами «Око пророка» Володислава Лозинського та «Манускрипт з вулиці Руської» Романа Іваничука. Мені ж роман асоціюється з історичною епопеєю Панька Куліша «Чорна рада», принаймні з її пригодницькою складовою так точно. Автор Людвисара отримав схвальну оцінку від знаного літератора. Не можна не погодитися із висновками, сказаними у передньому слові: «…Тут маємо цікавий сюжет, колоритних персонажів, багато з яких справжні історичні особи, гарну мову і чудове володіння діалогом…».

Сподіваюсь, що твір молодого літератора стане кінофільмом. Адже герої його роману, яскраві авантюрні сцени, масштабні бої, описані в «Людвисарі», так і просяться на екран.

ДРУГ ЧИТАЧА (http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/34106/)