Подорож Закарпаттям або перехрестя історій та народів!

Олександр Гаврош – сучасний український письменник та журналіст. В його доробку три поетичні збірки: «Фалічні знаки» ( 2004р.), «Тіло лучниці» (2006р.), "Коньяк з дощем" ( 2009р.). Він є автором дитячих повістей, упорядником декількох гуморстичних альманахів та українських дайджестів. Лауреат «Коронації слова»(2007 – 2008 рр.), журналістської премії ім. Йосипа Терелі(2009 р.), дипломант конкурсу «Золотий лелека»(2009р.) П’єса «Ромео і Жасмин»  поставлена в Київському народному студентському театрі "Вавилон" (в стінах Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова у березені, 2010 р.) та Дніпропетровському академічному українському музично-драматичному театрі імені Т.Шевченка (травень, 2010 р.). Нова книжка Гавроша – не драматургія і не збірка поезії. «Точка перетину» – збірка невеличких ессе, про різні культури на території Закарпаття. І назва тут якнайвдаліше характеризує  цей регіон, як «точку перетину» історії, мов, етносів, звичаїв. На Закарпатті зосередилися такі етноси й культури, як: румуни, німці, волохи, цигани, бойки, лемки,чехи, угорці, євреї. Історія тут не суха, не академічна, не довідкова, а жива, споглядальна й виражена вустами простих людей. Олександр Гаврош здійснює подорож різними містами й селами, збираючи розповіді про них. Автор для проведення генезису (зародження й становлення)культур, залучає історичні відомості, статистичні дані та вони навпаки: допомагають глибше зрозуміти витоки й джерела, зародків іншої етнокультурної групи на цій території. Знову ж таки, есе – це жанр, який лежить на стику художнього й публіцистичного стилю письма та творчості, з вільною композицією, суб’єктивним баченням теми, висловленням своїх думок щодо осмисленого й пережитого. А також, це умовно можна назвати записками подорожнього, бо  тут подорож поєднується з роздумами над почутим, побаченим, пережитим. Все це у книжці є. Після кожної розповіді, чорно-білі(але дуже влучні й яскраві) світлини, доповнюють сприйняття цих невеликих есе.На цих фото ви зустрінете: почесних громадян міст та сіл, простих людей, тварин,різні національні свята, гарні краєвиди, бурхливі водоспади й річки, замки, старовинні будівлі іт.д. Ці маленькі історії  синтезують в собі – не тільки світ окремих людей, а й цілої України. Ця публіцистична книжка – не суто описова. Цінність її полягає в тому, що вона бодай частково, а іноді грунтовно, зачіпає проблеми окремого етносу на території його проживання. Окрім болючих проблем співіснування місцевого населення та культури, яка живе тут довгий час(розділ, який називається: «Волохи, йдуть!» ), Гаврош зачіпає питання втрати національної ідентичності, виїзду молодих людей в місто, бо місцева влада не може забезпечити молодих людей роботою(розділ присвячений румунам, полякам).Автор не тільки торкається проблем, а й допомагає збагнути стереотипність нашого уявлення про окремий народ.  Наприклад, після прочитання розділу про циган (ромів), можливо, ви не сприйматимете їх як злодюжок ,чи то пак людей, що живуть лише «видурюванням»  грошей ворожінням та різними хитрощами. Письменник намагається показати іншу сторону життя цих людей, руйнуючи, на мою думку, стереотип в народі, пов’язаний з циганами. Також деякі розділи у книзі, так і закінчуються –  риторичними запитаннями, що засвідчує існування невирішених питань.

 Ще одне, в одному з розділів автор говорить про зародження в Європі такого руху, як етнотуризм. Тобто мандри до місць, де збереглися автентичні національні традиції та ознайомлення з їх способом життя. Можливо, цей край був би найтуристичнішим куточком України, якби нашим керманичам захотілося ним зайнятися. Але поки маємо, те що маємо, а саме: цікаву подорож Олександра Гавроша, яку він пропонує здійснити усім охочим, так що приєднуйтесь!.  Помандруєте  місцями, найполікультурнішого та найетнічнішого регіону, тобто Закарпаттям.    

Друг Читача, 2010, №14, с.3; 
Філео+Логос, №16, с. 153-154.