Постнеогедонізм (найгірший учень Епікура) або підліткова поезія

Поняття «кайфу» (пішло від арабського й дослівно означає «блаженство») мимоволі асоціюється з наркотичними засобами, які допомагають індивіду увійти в стан ейфорії, трансу, безмежної радості, ілюзорного щастя. Коли людина починає вживати наркотики вона хоче наступну дозу, а потім ще і ще, аби знову пірнути в це безмежне море насолоди. З часом фізично здорова й нормальна особа перетворюється на психічно скалічену, неадекватну, дегенеративну персону, яка вже не може існувати у соціумі та потребує ізоляції. Кайф – це єдина мета свідомості, те, чого прагне залежна людина. Своєю новою збіркою молодий поет Павло Коробчук демонструє: кайф та всі його негативні наслідки можна отримувати не тільки від ЛСД, маріхуани і всякої іншої гидоти, але також від віршів. Виявляється, що читаючи вірші можна так само отримувати насолоду й ставати дегенератом, скаліченим психічно адептом нового вчення під назвою – «Кайфологія». Це нове вчення важко віднести до філософії чи релігії, складно збагнути його методологічний апарат, обґрунтованість і аргументованість гіпотез, складно навіть спрогнозувати майбутнє цієї гілки постнеогедонізму, але вже точно можна сказати одне – це хаосологія «нью ейдж» в Україні та за її межами. Наважусь припустити: корені «Кайфології» заклав ще дивакуватий грек Епікур, який збирався зі своїми учнями в «садах» шукаючи насолоди. Правда, епікурейці шукали духовної насолоди, це тільки далі в історії почали сприймати і асоціювати цю філософсько-етичну школи – гедоністів, з гультяйством та пияцтвом, філософам, яким нема чого робити лиш тільки сидіти й за допомогою вправ чекати на те, коли вже нарешті прийде атараксія (духовний спокій, рівновага). Так от, Павло Коробчук посварившись з Епікуром висунув нову гіпотезу про насолоду, сказавши, що її треба шукати не в духовних вправах, а у тілі, лише в насолоді тіла. Відколовшись від епікурейців, як новий справжній сектантолог Павло Коробчук назвав своє вчення «Кайфологія», як справжній Заратустра усамітнився, а потім знову прийшов сповістивши людям істину, сповістивши про Кайфологічну свободу усьому народові земному! Цей новий рух набуває все більшої популярності, він охоплює маси, тисячі людей й Павло Коробчук стає поетичним...
В умовах душевної неволі й занепаду, процвітання пофігізму-кайфологізму, поезія Павла Коробчука стає авангардом, виразником ницості духа та убогості рядка сучасної молодої постмодерністської поезії й молоді загалом. Цінності сучасної молоді зводяться лише до одного простого слова – «відірватися», а тексти Павла допомагають їм це зробити. Збірка якраз і розрахована на конкретну аудиторію: підлітків. Молодіжний сленг-cловечка можна простежити в багатьох текстах «Кайфології» : адмірать ( «Життя-невситима оргія», c. 9), забичкувавши («бог виття», c. 11), барига («мідні ми далі», с. 15), стопиш («стоп на Одесу», c. 25), бухло ( «жіноча ніжка розслабляє», с. 42), мутив («хвилясте автомобільне колесо», c. 43), прикид («ні архангела ні зажиму», 56), лажа, кумаришся в коматозі, по приколу («центрифуга», с.70), бухарь, галіма туса, лузери («неростріляне віжродження», с. 81-82), бабло, кайф, бодун («ренесенс», с. 88), туса («вірш ні про що», c.109) тощо. А також такі слова як: наркотики, презерватив, секс зустрічаються мало не в кожній поезії. Проблема в тому, що адресат Павла Коробчука – це молодь, яка дуже швидко змінюється й виростає у дорослих самостійних людей, і те, що було важливо колись з часом втрачає свою цінність. Підлітки виростуть, для них книга Павла Коробчука стане чужою, такою, що не відповідатиме потребам ринку, моди. «Кайфологія» ризикує стати недовговічною наукою, тобто такою, яка задовольнить сучасність ( декілька поколінь), а не вічно живий духовний голод людини. Народиться нова «логія», яка задовольнятиме нові потреби обивателів.
З одного боку дослідження мови допомагає збагнути проблеми людей, їхні душевні стани, схильності, потяги й Павло Коробчук виступає ілюстратором цих процесів у голові (душі) молодої особи, але натомість, його поезія залишається лише на цьому підлітковому рівні, розглянутою очима молоді, яка тільки прагне: напитися, «потрахатися», нюхнути чогось, відірватися на повну. Маючи вже за плечима дві збірки поезій ( «Цілодобово» написана у співавторстві з О. Коцаревим та Б. – О. Горобчуком) та 26 років майже не помітно, що поет намагається у своїх текстах якось дистанціюватися від процесів й середовища в якому перебував ( – ає), осмислити набутий досвід. В полоні такого рабства сучасності, коли індивідуальне мислення зливається з масою, коли індустрія розваг стає ідолом, якому повсякчас потрібно поклонятися і відносити хвалу, коли викинені за борт увесь багаж накопиченого людством досвіду нівелюється й пластикова цивілізація заполонює свідомість – залишається просто танцювати на попелі зруйнованого постмодернізмом буття. Ці процеси супроводжуються банальним римуванням, верліброзною розпущеністю рядків, слабкими поетичними тканинами, які ось-ось розійдуться по швах. Таке враження, що ейфорія, дух непомірної розважальності отримані від наркотичного сп’яніння, дозволяють поету абияк писати тексти. Я не буду тут писати про те, що переживає і про що пише ліричний герой, бо кожен наступний рядок, вірш породжує відчуження та неприйняття такого безладно-збоченого погляду на світ й на себе.
«Кайфологія» розчиняє двері усім гріхам й інстинктам, всьому безладу, всьому найпопсовішому та найчорнішому в єстві людини. Чи готові ви до такого при читанні поезії Павла Коробчука?
 

                                                                  Автура (cучасна книжкова книгосфера), 2011, 15 лютого;
 

                                                                                                                                               Буквоїд, 2011, 15 лютого.