У казковому світі баламутників
Ім’я цього літератора не потребує реклами чи попередніх зауваг. Та все ж скажу. Талановитий митець, організатор літературних дійств (поетичний фестиваль «Ноосфера», різноманітні поетичні тусовки тощо), засновник і шеф-редактор журналу «Культреванш», лірична поетична зірка 90-х.
За ним ходить слава бабія та мешканця кав’ярень, університетів, гуртожитків. А ще Олімпійця. Подейкують, що він не просто осідлав Пегаса, а зробив його своїм вірним другом. Є чутки, що Скиба живе у телефонній будці, де приймає відвідувачів або спілкується з ними по телефону. А ще кажуть, нібито наш олімпієць, і щоб ви подумали… поет «в законі». І таке виявляється буває. А ще… Та то все напівправди про Романа Скибу, адже без міфів та легенд, а подекуди й різноманітних пліток про особу – нема особистості. Люди більше вірять у вигадку і живуть нею, бо якась буденна правда нецікава, і завше хочеться її розмалювати пензликом чудернацької фантазії. Кожна яскрава творча особа в літературному процесі обростає: небувальщинами, вигадками, комічно-фантастичним, а інколи й нісенітницями. Свідомо так відбувається чи ні, чи це сам автор розповсюджує про себе, так би мовити, небилиці, або це навмисне митці (друзі-вороги) в літ.процесі витворюють про нього казочки, на жаль, достеменно невідомо. Але нашому поету вже це не потрібно, бо навколо його імені стільки міфів, що можна було б писати нову, Скибинську міфологію. Та ким насправді є Роман Скиба знає тільки він сам, а все інше навкололітературщина й небилиці…небилиці.
Рецензована книга є великим подарунком для дітлахів, адже відкриває світ тваринок-баламутників. На жаль, діти зараз не читають книжок, замінюючи їх нетом, агресивними комп’ютерними іграми або телевізором. Цим самим втрачається зв’язок із рідною мовою та казковим поетичним світом явленим у слові. А ще з рослинами, деревами, птахами, звірами. Непотрібними скоро стануть зоопарки, бо можна «зайти» в Інтернет й опинитися у будь-якому куточку світу та побачити екзотичну флору і фауну.
Дитина може побачити це все на екрані монітора, але звірі до неї не заговорять, не стануть їй рідними. Та оживити їх можна словом, з легкої руки поета-казкаря, тільки мистець здатен вдихнути у безмовних звірят життя і наповнити їх змістом.
Та пробитися до серця сучасних дітей складно, майже неможливо. Що вже й говорити, коли навіть меншого брата, який учиться в 4-ому класі ніяк не можу змусити хоча б сісти погортати дитячу книжку. Якщо не привити любов до читання змалечку, то в дорослому віці й поготів людина не буде читати. Сучасні батьки не розуміють, що лишень матеріальні блага не зроблять їхніх чад щасливими. Заваливши дитину всіляким штучним мотлохом, аби лиш заткнула рота й не заважала їм жити власним життям, вони відчужуються від своєї ж малечі, і байдуже спостерігають за духовною деградацією та її звироднінням. Але боротися проти засилля техніки у просторі нашого існування потрібно, щоб діти не перетворилися на тупих і механічних роботів, щоб не лишень жували гнилі плоди потворної індустрії розваг, спрямованої на знищення духовності.
І тільки митці за допомогою слова можуть протистояти цій навалі штучного сміття й шлакам, що заповнюють мозок підростаючого покоління. Цим і займається наш поет. Це вже сьома книжка Романа Скиби для дітей. Нагадую, до цього були: «Зайчик і дощик» (2006), «Кожному по скибці» (2007), «Кольоровинки» (2008), «Рибне місце» (2010), «Перевіршики» (2010) «Зачіска для їжачка» (2011). У «Баламутинках» дивує все: оформлення, образи, концепція і самі тваринки. Кожна сторінка для «маленького» читача оживає гармонією кольорів, гарними та якісними малюнками, яскравою палітрою фарб. У книзі звірі здійснюють усілякі витівки й хитрощі, баламутять і граються. Ось яскраво оформлена баламутинка про хитрого їжачка-художника сповіщає про те, як він розмалював гриби під мухомори, щоб запопадливим грибниками нічого не дісталося:
Охоронець грибiв
Вже грибники ідуть додому.
Ото й спасибі їм на тому.
Ідуть, а кошики легенькі –
Ні маслюків там, ні опеньків…
Їжак позиркує лукаво:
«Вдалася витівка на славу!
Не марно всі гриби я вчора
Розфарбував під мухомори!» (c.6-7)
А віршик «Вмивальна баламутинка» розповідає про котиків, що граються з мильними бульбашками:
Ми пускали бульки з мила,
Ну а котики ловили…
Старший краще вмів ловити –
От він милом і умитий!(c.20-21)
Здавалося б, що у віршиках написаних для дітей і не можуть висвітлюватися певні соціальні проблеми. Бо це начебто належить вже поезії, яку пишуть для дорослих. Але насправді у книзі за дитячою інтонацією та акцентами, баламутинками звірят-баламутників приховується щось набагато серйозніше, наприклад, проблеми безпритульних тварин:
Приблудний
вiршик
Мріють вуличні коти:
«От у гості би піти!
Щоб зраділи нам, котам,
І залишили нас там!»(с.14-15)
У досить ненав’язливій і не дидактичній формі Роман Скиба пропонує задуматися й поміркувати над цим складним питанням. Адже тварини (особливо коти, собаки, пташки) потребують домашнього затишку та люблячого серця біля себе. Та наша держава, на жаль, не може забезепчити їм притулки та бодай якісь умови проживання, й тому вуличні коти в поезії жалібно мріють опинитися в чиїхось лагідних і гостинних руках. А от що стосується дидактизму та виховання, які традиційно притаманні таким виданням, то тут лише один файний віршик про бобрів:
Бобряче
виховання
Навча бобриха бобреня:
«Уcі бобри тобі рідня.
Коли десь родича зустрінеш,
Вітайся – БОБРОГО вам дня!» (с.28-29)
Таким віршем поет нагадує діткам про чемність та культуру поведінки не тільки в родині і серед родичів, а й серед друзів, знайомих, сусідів. Митець прищеплює дітям любов до рідного слова і його краси в поезії та вміло грається зі словами «ДОБРОГО-БОБРОГО». Це викликає лише позитивні емоції і створює гарний настрій у читача.
Вірші-баламутинки Романа Скиби написані і для дітлахів, і для дорослих. Читаючи їх мимоволі забуваєш свою дорослість, на певну мить стаєш дитиною, яка так само посміхається, радіє і разом з казковими героями хоче баламутити все навколо.