Шістнадцяте відлуння

Jun 21   Шістнадцяте Відлуння
  У міському театрі «Колесо» відлунав  16-й за ліком Міжнародний фестиваль моноспектаклів. Програма заходу складалася як з вистав столичних театрів  («Бал Господній», Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки), так і обласних («Лесині листи», Хмельницький театр ляльок «Дивень»). Гості «Відлуння» мали змогу поспілкуватися про сучасний грецький театр із режисером, директором Міжнародного інституту театру (ЮНЕСКО) Емануілом Куцурелісом. Послухати вірші репресованих поетів Тараса Шевченка, Олега Ольжича, Євгена Плужника  та ін. у виконанні  актора Володимира Смотрителя. Переглянути спектакль актора-міністра Євгена Нищука «Прекрасний звір у серці». Зазирнути у геніальний, напівбожевільний світ художника Михайла Врубеля, життя якого на сцені показав заслужений артист Росії Петро Миронов. І врешті оглянути виставку юних талантів із Київської дитячої Академії мистецтв, приурочену до 200-річного ювілею Кобзаря.   Врубель   Актор, поет, режисер Петро Миронов за 30 років творчої діяльності зіграв низку ролей: Ісуса Христа, Гамлета, Хлестакова, Вуді Алена. Ще одним яскравим персонажем у мистецькій скарбничці лицедія став художник Михайло Врубель. Моноп'єса В. Соколовського непросто передає біографію видатного російського аквареліста, а малює його душевні смути. Дія відбувається у божевільні, саме з неї Врубель мандрує в закапелки власної пам'яті, здійснює уявний вояж до Петербургу, Києва, Венеції, Москви. Себто автор п'єси узяв лише частину біографії художника, виписавши окремі яскраві деталі, а саме платонічні відносини митця з дружиною професора Прахова Емілією, стосунки в художньому цеху, із іншими майстрами пензля: Іллею Рєпіним, Миколою Мурашко, Віктор Васнецовим. Прописаність деталей дала змогу актору Петру Миронову створити живий і насичений різними відтінками образ Врубеля. Миронівський Врубель душевний і чуттєвий, коли  йдеться про світ мистецтва та жінок, карикатурний та іронічний, коли заходить мова про його друзів, меценатів, ту же Петербурзьку академію, де навчався Михайло Олександрович. Та найвищого емоційного піку Миронов-Врубель досягає тоді, коли мова заходить про внутрішнього демона, якого художник переносив на свої полотна. Ця магістральна тема в творчості Врубеля досить ескізно розкрита у виставі. Також і сценічний простір  дещо віддалено, приблизно нагадував майстерню художника. Попри все, цей моноспектакль найбільше вразив глядачів емоційним градусом та яскравою грою Петра Миронова.   Прокляті роки   Колись у місті Городище, на перехресті під назвою Кут, збиралася молодь на вечорниці. Там вони слухали пісні під гітару,  у виконанні молодого музиканта й актора Володимира Смотрителя. В майбутньому, в 1992 році у Хмельницьку пан Володимир створив свій монотеатр, назвавши його на честь перехрестя, того самого, де лунала пісня й відбувалися різні дійства. В репертуарі  «Кута» 13 моноспектаклів, які переглянули глядачі не тільки з України, а і Європи.   Київській публіці заслужений артист України Володимир Смотритель представив спектакль «Прокляті роки». В основу цього дійства покладені вірші репресованих українських поетів: Василя Стуса, Олега Ольжича, Юрія Клена, Євгена Плужника, Тараса Шевченка і Тараса Мельничука. У постановці схрестилися різні епохи, творчість неповторних і неподібних ні на кого митців. Їх об'єднує тема України, українськості, боротьби за право говорити-писати про Україну та її проблеми. Ця тема дуже суголосна із сучасними реаліями, актуальна для сьогоднішнього глядача. Майже кожен із перерахованих вище діячів сидів у в'язниці, відчув страх самотності й покинутості. Дуже точно передано такі ситуації, емоційні стани в сценографії: чотири освітлювачі на сцені спрямовані на стілець, на якому сидів актор й читав вірші. Стан замкнутості, безвиході, безнадії передавався й через ЗТМи. Та яскравим, переможним символом вистави був пломінець, який актор  тримав під час затемнення. Він символізував надію, віру в себе, віру в непереможність ідеї незалежної та суверенної України. Саме віра рятувала поетів у складних життєвих обставинах. Цей символ свічки важливий для кожного з українця, особливо в наших сучасних умовах.   Прекрасний звір у серці   Ця вистава актора-міністра Євгена Нищука та режисера Олексія Кужельного вже наробила галасу в театральному середовищі. Передовсім через неочікуваний пекторалепад, який дивним чином посипався на голову творців спектаклю. На щастя, Микола Вінграновський, його біографія та вірші, за якими й поставлений моноспектакль, до цього не мають жодного відношення.   Режисер вистави «Прекрасний звір у серці» вирішив не йти експериментальним шляхом, натомість взяв за основу старий-перевірений хрестоматійний шкільний метод розповіді про письменника: народився-вчився-написаві такі-то книжки-отримав такі-то нагороди й помер. Таку доволі спрощену композицію моноспекталю, а ще надмір пафосних та патріотичних віршів укінці, розбавляли сценічні штуки та акторська гра Нишука. Цікаво сконструйована колба виконувала різні функції, вдало гармоніюючи з віршами й емоційними станами. До прикладу, коли з вуст Є.Нищука лунали поезії, написані для дітей, колба ставала м'ячиком, гойдалкою. Також ілюстраціями до віршів служили проволки, які гнуться. З них, як фокусник, артист робив метеликів, парус, лук та ін.. Лицедію найбільше давалося відкривати через поезії Вінграновського душевний світ дітлахів. Відкриття світу, задивлення ним, наївність, щирість, простота, юнацький максималізм – це ті риси, які притаманні Нищуковій акторській природі, ті відтінки й тони, які влучно передавалися на сцені, суголосні з його амплуа. Завдяки  старанням Євгена Нищука та Олесія Кужельного, славне й призабуте ім'я, творчість  поета-шістдесятника, актора, режисера, сценариста Миколи Вінграновського повертається до людей.   Саундтрек мого життя   Дивний чоловік, із позитивним настроєм та тромбоном, із багажем вражень та незвичайною манерою грати, закривав фестиваль у театрі Колесо. Мова про скандинавця Еліаса Файнгерша,  учасника багатьох європейських фестивалів, музика якого лунає в більш ніж 50-ти країнах світу. Більше двох років Еліас створював саундтрек свого життя, мандруючи Європою, іншими країнами. Незвичайність цього проекту в тому, що Еліас веде розмову із самим собою, зі своїм альтер-его на екрані. Він записав фільм про свої подорожі, але зробив усе так, щоб дія відбувалася не тільки в минулому часі, а тут і тепер. Кумедні, натуралістичні, повчальні, міні-історії, нарізки з різних фрагментів створювали єдиний потік, дію, яка відбувається водночас тут і зараз, і там колись. Супровід із живого музичного виконання додавав цьому дійству особливого шарму, джазової наповненості, камерної атмосфери. На цьому фоні цілком зайвими виглядали розповіді  про харчі та різну гастрономію від ведучого. Під кінець Файнгерш виконав чутливу композицію, колискову, написану спеціально для свого сина, чим зірвав бурхливі овації публіки.   Усі учасники фестивалю отримали грамоти, а глядачі позитивний настрій. Хочеться відзначити, що фестиваль «Відлуння» – один з небагатьох, який підтримується на високому державному рівні: Мінкультом та Київською державною адміністрацією. Та найбільша заслуга  в організації та проведенні заходу належить директору й художньому керівнику «Колеса» Ірині Кліщевській. Хочеться, щоб 17-е «Відлуння» було таким же насиченим та позитивним, а програма складалася з більшої кількості вистав, колективів із різних куточків України. ЛІТЕРАТУРНИЙ ФОРУМ (http://litforum.com.ua/index.php?r=27&a=6480)