Містична тринадцятка
Містична тринадцятка
У столичному Національному центрі театрального мистецтва імені режисера Леся Курбаса відбулася презентація збірки «13 сучасних українських п’єс».
Число 13 викликає настороженість,асоціюється з містикою,є навіть люди,які бояться п’ятниці 13-го. Але в творчому розвою окремих драматургів,це щаслива цифра. Так,зокрема,для модератора зустрічі та драматурга Неди Нежданої це успішне число,воно присутнє в двох її п’єсах,які найбільше перекладаються і ставляться в Європі та Україні. Також 2013-ий – рік кардинальних змін в історії України. На обкладинці ж нової книжки зображений артист бутафорно-опереткового театру, як символ дешевого,неживогой примітивного дійства. Проти такої формації,старого і віджилого театру й протестують творці нового видання,яке побачило світ за сприяння літературної агенції «Банкова,2». В рамках нового менеджерського проекту Володимира Даниленка вийшло 32 книжки. Це й антології жіночої прози та соціального оповідання, й збірка п’єсок та гуморесок для школярів під назвою «Язик до Києва доведе»,добірки поезій Юрка Гудзя,Аттили Могильного.
Зібрання сучасних українських п’єс нараховує 13 авторів із різних міст України. Це прозаїк і кіносценарист Олександр Жовна із Кіровоградщини, драматург Анатолій Наумов із Донецька, кримчанин Олександр Куманський. У книжці є драми,про які театральний старожил чув або бачив на сцені. Зокрема,добре відомий твір Ірени Коваль «Маринований аристократ»,який з успіхом іде в Молодому театрі. П’єсу Олега Миколайчука-Низовця «Дикий мед у рік Чорного Півня» ставили в Центрі Леся Курбаса, а «Угоду з ангелом» Неди Нежданої та «Уніформіста» Ярослав Верещака – студійних театрах. Прем’єрадрами Тетяни Іващенко «Замовляю на любов» відбулася в Дрогобичі,саме в день представлення збірника. В зовсім новому амплуа виступив професор і літературознавець Григорій Штонь,його драму «День прожитих бажань» вже мали нагоду переглянути дніпропетровці. Твори ж Олександра Ірванця «Якось в Америці»таВолодимира Сердюка«Сестра милосердна» ще чекають на свій театр та свого режисера.
Про п’єсу Олександра Вітра «Ніч Вовків» розповіла модератор зустрічі Неда Неждана. «…Драма Вітра про трьох вовків, які збираються на горі: з одного боку пастка, а з іншого прірва. Ця п’єса дуже притчева, про нашу політичну ситуацію. Там немає білих і пухнастих, одні хижаки. Всі заражені зрадою, різними вірусами. Ними маніпулює четвертий вовк ТАО, нібито мертвий. Ці вовки об’єднуються і намагаються піти,уникнути маніпуляції, створити нову зграю. Написана вона більше року тому. Поставлена в Харкові у театрі імені Шевченка (Харківський державний академічний драматичний театр імені Т.Г. Шевченка – Авт.). П’єса стала напівзабороненою, хоч був успішний показ. Вона мала цікаву пресу й аудиторію, але керівник театру, це до речі, єдиний театр, який не пустив презентацію проекту «Авансцена», він сказав, що йому не треба сучасна драма,а також зазначив,що в цій виставі є політичні підтексти, натяки. Зараз в Україні ця вистава зависла,але її переклали й хочуть поставити в Польщі. Також вона стала лауреатом Міжнародного конкурсу «Коронація слова»».
Про свою драму «Гроші для Йонеско» розповів Володимир Даниленко. «Моя п’єса має назву Гроші для Йонеско. Була така історія,коли польський режисер Криштоф Зануссі приїхав до Львова і запитав у директора молодого театру про його найбільшу мрію. Той відповів,що хоче поставити С.Беккета.
— У вас в країні тотальна корупція,деградація моралі, знищене село, русифікація,а ти збираєшся Беккета ставити?! – здивовано вигукнув Зануссі. — Ваше життя більше абсурдне,за весь театр абсурду разом узятий,- резюмував польський режисер. Ця історія мене настільки вразила,крутилася в голові і я написав п’єсу саме про це. Її сюжет такий. Молодий режисер провінційного театру хоче поставити Йонеско,це його найбільша мрія. Він вважає,що як тільки поставить Йонеско,то весь світ впаде до його ніг. Для постановки вони їдуть в ліс,крадуть дрова, їх ловить міліція,з часом свариться зі своєю дружиною.Чим більше він шарпається,тим більше обростає боргами,проблемами. Нарешті він здає свій шматок печінки донорам. Від нього йде дружина до найближчого друга. В кінці він все-таки ставить Йонеско. В залі сидять усі ті, кому він винен гроші. На закінчення дружина його питає, чи він щасливий? Він каже їй, що ніколи не був таким щасливим як сьогодні. Цією п’єсою я хотів показати абсурд, котрий існує в нашому суспільстві».
Творці проекту наголосили, що хочуть розіслати примірники театрам, які ставлять нову драму. Але чи є такі театральні заклади в Україні, які цілеспрямовано займаються сучасною українською драматургією?Для мене це питання залишилося відкритим.